MINNIM Spring Collection 2018

MINNIM Spring Collection 2018
Для нашої нової #totalblack колекції ми вирушили в подорож Україною з нашими друзями – журналом @La Boussole.

Ми намагалися передати дух пригод, об’єднати міський урбан, природу і неймовірний запах моря. Для цього ми проїхали не одну сотню кілометрів, відзняли велику кількість плівки, захоплюючись кожною локацією.
Поки що не будемо писати наскільки цікаво подорожувати, а просто дамо вам можливість насолодитись результатом, залишивши фотографії тут.

Ми вдячні всім, хто працював з нами над колекцією і над справжніми джинсами. Зовсім скоро розповімо вам і про це.

Найближчими днями, купуючи будь-яку пару джинсів з нової колекції у нас на сайті http://minnim.com.ua/ або в магазинах наших партнерів, ви можете встигнути отримати в подарунок лімітований журнал La Boussole Vol.2.2: Львів.

Купити джинси на сайті  
Подорожуйте і надихайтеся!
До речі, під кожним фото є невелика історія.
#minnim #laboussole
#minnim #laboussole
Ми сиділи на холодному піску й ловили змерзлими пальцями сонце. Він здригнувся від холоду і сховав руки у кишені. Потім він встав, покрутив носком старого черевика і пішов до моря. Я побігла за ним. Він потоптався на місці й зробив декілько кроків уперед. Вода залилася йому у взуття. Я витягла руки з кишен і зайшла в море по коліно. Він посміхнувся і зробив те саме. І тоді я подумала, що море точно знає хто ми такі та навіщо живемо на цій планеті.

Той, хто говорить, що Одеса вже не та, простот не вміє спостерігати. Досить подивитися на одну вулицю, щоб побачити оперного співака, який розспівується, кота, який охороняє дім, чоловіка, що розтягнувся у шпагаті, фотографуючи свою молоду кохану, двір у дворі і себе з заплющеними очима, важко дихаючим від цієї солоної любові.
Якби в місті більше нічого не було, окрім моря, його було б достатньо. Можна зустріти найкрсивіший захід сонця на уривчастих берегах або проїхатися на велосипеді від Ланжерону до Аркадії та головне не забувати просто гуляти та дихати солоним повітрям. Бо двадцять кілометрів пляжів піденної столиці пестять і манять до себе. І тобі нічого не лишається, тільки приїхати до них та здатися у полон.

Я не знаю, як жити без смс о десятій вечора “Виходь, будемо пити чай”, без спонтанних ночей, без квитків до інших міст, без авто, що мчать по трасі з улюбленої піснею у колонках, без передбачень на чеках магазину. Я не знаю, як жити без моря.

Жити — це безперервно зриватися кудись. Навіть коли за вікном термометр показує нижче нуля, коли не те, що нікуди не збирався, а взагалі вже дістав стареньку книгу Фіцджеральда, щоб налити собі зеленого чаю та почитати в м’якій постелі. Аж рапотом лунає дзвінок — і ти зриваєшся, прихопивши мапу, товстий светр і той теплий зелений чай.

Високі вікна будинків мегаполіса лишилися за спиною, а попереду був рівний асфальт, який нікуди не звертав і вів увесь час прямо. Трасса. У навушниках — улюблена музика, за вікном — зелені дерева і червоне сонце, которе повільно, але впевнено почало рухатися до заходу. А що он там, за тим полем? А за тією лісосмугою? Питаєш ти себе, а за хвилину вже стоїш посеред поля, щоб відповісти та побачити все на власні очі.

Будь божевільним. Живи так, ніби тобі закони не писані. Ніби не країна, а Всесвіт. Якщо я навчусь співати — співатиму лише про тебе і твої подорожі.

Усі під захистом недільного ранку у новому місті пробуджуються бадьоро, але обов’язково неспішно — такий вже негласний закон. А далі — далі поволі занурюються у день, кожен неодмінно у свій, та всім він приносить відчуття гармонійного, міцного сплетіння авантюр і безпечності у прийнятті рішень.
ПОДПИСЫВАЙТЕСЬ НА НАШИ НОВОСТИ
facebook | instagram

Коментарі

Оставити коментарій

Ваша email адреса не буде опублікована.